Державні посилання

 

 

 

 

ДЕРЖАВНИЙ ФОНД РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

 

http://regionet.org.ua/en/Posibnuk_donorski_ta_investutsiyni_resyrsu_v_sferi_regionalnogo_rozvutky__1247.html#page_title

 

Підтримка політики регіонального розвитку в Україні.  EuropeAid/132810/C/SER/UA

 

Корисна інформація

Історія нашого села

Озерська  сільська  рада об’єднує три населенні пункти: Озера, Талова Балка,Олексіївка.            

Центральною садибою сільської ради є село Озера.

 Історія населеного пункту починається з історії  Талової  Балки.

   СЕЛО  ТАЛОВА   БАЛКА

    Там, де сивий Славута грізно бився об скалисті круті береги, гнівно намагаючись зруйнувати сірий граніт, стояло село Таборище. Шлях, що виходив у південному напрямі, із селища вів по крутих полях, через бугри та балки, що здіймалися навколо балки, аж до маяка, який височів своїми триногами на кургані, ніби руками людей насипаному на плоскогір’ї. А за цим маяком шлях нібито обривався. Глибокі яри та балки перетинали шлях. Вони тяглися своїми схилами в усіх напрямках. І не видно їх здалеку, аж тоді побачиш, як підеш до  схилу  в балку. Нібито  хтось навмисне виліпив їх так, щоб ховалися в них від ворогів. Головна (найдовша) балка прослалася з  північного сходу на південний захід і тяглася на відстань до п’яти верств, скриваючи місцевість від холодних північних вітрів. Саме тут в першій половині 17 століття з’явилися  перші козацькі поселення. Круті схили балок були вкриті густими лісами, а підніжжя їх вкривалися буйними травами, очеретом та чагарниками верболозу. Джерельна  вода струмками стікала в одне русло маленької річки, що пересихала в літню пору, а по обидва боки цього струмка росли столітні верби. Сама природа, умови для скотарства, землеробства та ремесла привабила сюди козаків. Попід крутими схилами тулилися козацькі оселі. З роками поселення розросталися. Поселенці займалися землеробством, скотарством. Пізніше з’явилось ремесло (кузні, гончарні, шорні цехи, вітряні млини). Використовуючи зручність місцевості, як схованки, встановлюється зв'язок з козаками Запоріжської Січі, будуються льохи для зберігання зброї, здобичі від походів до Туреччини та іншого козацького майна. До Січі по Дніпру вивозили продукти харчування, борошно, гончарні  вироби шорні, кузнечні вироби. Поселення перетворюється в тили Запоріжської Січі, а звідси поселення почало називатися Талова Балка. Хоча існує дві  версії походження назви села. Одне, що з навколишніх пагорбів збігало навесні безліч струмків талої води в балку. Звідси і назва Талова Балка. Інша назва від слова тилова балка – тобто тилова балка війська Запоріжського.

     До часів Богдана Хмельницького, після вдалого походу козаків до Константинополя  було привезено двоє золотих  панікадил, які зберігалися в глибоких льохах і були використані для освітлення церкви «Преображенської», будівництво якої було закінчено в 1805р. До 1782р. поселенці були вільними козаками. В 1782 році, з виходом указу про поширення кріпацтва і адміністративно - територіального поділу на Україні (повіти, губерні), поселенці були передані,як кріпаки генералу, який прибув у 1782 році до Талової Балки з двома полками солдат: Семенівським і Преображенський. Штаб Семенівського полку розміщався в селі Михайлівка (тепер Миронівка), штаб Преображенського полку в селі Талова Балка. Землі і угіддя були передані в руки генерала Чумпалова. І колишні козаки, а  тепер селяни відбували панщину на землях Чумпалова. Після реформи 1861 року селяни одержали землю, яку обробляли до реформи, але кращі землі і угіддя залишилися у поміщика. В 1872 році земством була збудована перша чотирикласна школа, де навчалося 30 дітей. Тяжке життя селян, свавілля поміщиків, висока плата за землю визвали незадоволення серед селян. В 1905 році селяни активно виступають на боротьбу з поміщиками.  Під керівництвом освічених селян, які знали про існування РСДРП, Петрова Антона Артемовича та Погрібняка Ярмоли Антоновича було організовано похід сходкою до пана Шпошнікова з вимогою зменшення орендної плати за землю, надання права користування угіддями селянами. Поміщик визвав карний загін, який вчинив жорстку розправу над селянами. Погрібняк був закатований різками на смерть. Боротьба селян проти поміщиків продовжувалася. Селяни робили порубку панських лісів, підпалювали їх маєтки. Лютнева революція 1917 року а потім Жовтнева революція дала селянам землю і волю. В 1918 році в селі було встановлено радянську владу. В часи громадянської війни влада в селі змінювалась неодноразово. В 1919 році під час  денікінщини до села повернувся поміщик Ярчевський, але селяни під керівництвом П’ятака  Василя Платійовича виступили  проти денікінців. В 1920 році радянська влада в селі була встановлена остаточно. Бідне селянство об’єдналося  і створило в 1921 році комітет селянства і бідноти під керівництвом члена РКП(б) Гетьмана Кузьми Степановича. В село прибув робітник – односельчанин Барвінський Михайло Оксентійович, який подав допомогу в роботі комітету селянської бідноти та зміцненню радянської влади на селі.

    До революції в селі була одна чотирьохрічна школа, церква, приватна крамниця, три корчми. Після революції в селі відкрилася  початкова школа, сільський клуб, хата - читальня, магазин. Землі поміщиків були конфісковані і розділені між селянами, що проживали в селі Талова Балка. Були розділені і землі в районі урочища Озера. Сюди в 1923 році почали переселятися  жителі села Талова Балка. З’явився  хутір Озера. Першими поселенцями хутора були Іван Берест, Свирид  Чепурно, Данило Василенко та інші. В 1928 році головою сільської ради був Єльченко Микола Константинович. В цьому році на селі організовується перший СОЗ «Незаможник», який очолив Гетьман К.С., а пізніше в 1929 році організовуються СОЗи «імені Петровського» (40 дворів) та «Веселий» (36 дворів). В 1930 році всі СОЗи об’єднуються  в один колгосп «До заможного життя». Головою колгоспу був обраний активіст Гарасько Іван Фролович. Організаторами артілі були місцеві бідняки Леонтій Литвин, Данило Василенко, Зіновій Погрібняк. В 1930 році в селі Талова Балка  відкрилася семирічна школа, а з 1937 року – середня школа.

     22 червня 1941 року німецькі фашисти віроломно напали на Радянський Союз. Розпочалася Велика Вітчизняна війна. Оголошується мобілізація чоловіків. Як про ці дні війни згадує ветеран Бондаренко Семен Лук’янович : «…. йшов серпень 1941 року. Чоловіки й хлопці з 18 років до 45 років були зібрані  на збірний  пункт в районі сучасного селища Ревівка. Розпочався мітинг присвячений відправці на фронт. Почувся гуркіт автомобілів і мотоциклів. І незабаром з’явилися якісь незвичайні автомобілі і мотоцикли, які під’їхали   до натовпу. Відкрилися дверці першого автомобіля  і з нього вийшов… німецький офіцер. Були  заарештовані військом, представники мітингу. Пізніше їх усіх розстріляли фашисти. Були розстріляні голова сільської ради Талової  Балки Герасько І.Ф., голова колгоспу  «До заможного життя» Гетьман Кузьма. Це були перші жертви фашистської окупації.

     Із школи німці повикидали парти і зробили з неї комендатуру. В селі залишився невеликий  гарнізон німців із десятьох чоловік і більше десятка запроданців – поліцаїв. Фашисти зганяли селян на сільськогосподарські роботи на територію колишнього колгоспу і примушували збирати урожай який залишився з літа. Але наші земляки не хотіли працювати на ворогів. І намагалися весь час шкодити їм. Про одну таку подію розповідає житель села Талової Балки Барвінський М.І., «… в темну буремну ніч хтось переставив стовп  який вказував напрям руху повз Курячий яр, і направив його на яр. Два автомобілі на повному ходу впали в глибокий Курячий яр і розбилися. Фашисти намагалися довідатися хто це зробив, але так і не дізналися».Багато наших земляків брало участь в боротьбі з фашистами не лише на фронті а й в партизанських загонах і підпільних групах. Так наш земляк  Жмак Данило Климович був активним учасником підпільної групи «Набат», яка діяла в місті Кременчуці, селах Білецьківці, Чечелево, і т.д..Ця підпільна група знищувала фашистських офіцерів і солдатів, звільняла радянських військовополонених з фашистського концтабору в м.Кременчуці, робила диверсії на залізниці.

   Більше двох років наше село було під німецькою окупацією. Нарешті в листопаді 1943 року прийшло звільнення. Ось як про ці події розповідає жителька  села Завадська М.В. «…більше двох днів і ночей через село відступали німецько-фашистські війська. Італійці та румуни обмінювали в селян зброю та одяг на хліб, молоко, яйця. На третій день, під вечір, з степу, в село в’їхала підвода  на якій сиділи два бійця з червоними зірками на шапках. Пізніше в село вступила радянська військова частина, яка розмістилася в основному  в центрі села і південно - східній частині  його. В північну частину села вночі зайшла група німецьких солдатів. Між німецькими і радянськими частинами відстань була через  один будинок. І  лише вранці наші війська почали переслідувати фашистів, але наштовхнулися на добре укріплені німецькі позиції між селами Талова Балка і Миронівна. В  цьому бою загинуло більше 200 радянських воїнів. Після того як німецьку оборону було прорвано новопризначений голова сільської ради зібрав підлітків і стариків і почав з ними звозити вбитих солдатів в братську могилу в центрі села Талова Балка». За  згадкою очевидця Вовка М.М. у більшість солдатів  не було так званих «медальйонів смерті», та й одягнені вони були в невійськову форму. Більшість із них так і залишились невідомими солдатами».

     Після звільнення села відновила свою роботу середня школа. В школі було по два-три паралельних класа. Не було на чому писати, не було чим писати, не було підручників, але як усім хотілося вчитися!

    В 1950 році відбулося об’єднання двох колгоспів на території села Талової Балки та колгоспу в хуторі Озера в один колгосп ім.Жданова.

    В 1955 році до колгоспу ім.Жданова були приєднані колгоспи в селі Мовчанівка та селі Олексіївка. В цей час було створено єдину Таловобалківську сільську Раду та партійну організацію при колгоспі ім.Жданова,  яку  очолив комуніст Трухан  Володимир Веремійович. З 1958 року в зв’язку з будівництвом Кременчуцької ГЕС на територію села Озера з зони  затоплення переселилися колгоспники села Чаплине. Центр (правління колгоспу, сільська Рада, середня школа) перемістився в новозбудоване село Озера.

СЕЛО    ОЗЕРА

  Вузька стрічка шляху круто збігає на один з численних пагорбів звідси відкривається чудовий краєвид. Широка полезахисна смуга надвоє перетинає широкий степ. За верхівками дерев біліють шиферною покрівлею тваринницькі  ферми колгоспу ім. Жданова. А за кілька сот метрів від ферм простяглися вулиці села Озера. Десятків з п’ять будинків безладно розкиданих біля широкої балки – ось і все, що являв собою до 1956 року хутір ОЗЕРА.

    Степова балка в центрі якої були болота, як урочище називалося Озерами. А коли в 1923-1924рр сюди стали переселятися новоутворені господарства з села Талової  Балки, то і хутір назвали Озерами.

   Першими поселенцями хутора були Олексій Герасько, Іван Берест, Данило Василенко і Свирид Чепурно. В 1930 році на хуторі Озера було організовано колгосп ім.11 з’їзду Рад, який потім іменувався ще, як 17 з’їзд ВКП(б).

    Організаторами сільськогосподарської артілі виступили місцеві бідняки  Леонтій Литвин, Данило Василенко, Зіновій Погрібняк. Головою артілі був обраний Леонтій Литвин. Господарство невеликого колгоспу буйно розвивалося, а разом з ним і зростав добробут його членів.

    Та не минули часи лихоліття тимчасової німецької окупації   і села Озера.

Налетіли сюди німецько-фашистські  загарбники  і все артільне добро  пограбували або знищили.

    А в 1943 році коли під ударами радянської армії німці покинули хутір Озера  колгоспники зразу взялися за відбудову свого колгоспу. Важко приходилось людям, але з допомогою рідної держави буквально за короткий строк колгоспники відбудували виробничі приміщення і  обзавелися худобою на фермах.

    В 1950 році укрупнили свою артіль ім.17 з’їзду  ВКП (б) з колгоспом «До заможного життя» ( колгосп ім. Жданова). В 1955 році на берег Дніпра прийшли будівельники щоб спорудити  Кременчуцьку ГЕС. Деякі села Ново георгіївського району мали бути затоплені водами штучного моря. Жителі села Чаплине вирішили побудуватися поблизу хутора Озера і укрупнили свій колгосп «Дніпрельстан» з колгоспом  імені Жданова. Держава надала переселенцям велику допомогу, їм було виплачено повну вартість старих будівель, кожного деревця в саду, виділили необхідні будівельні матеріали. Інвалідам і престарілим громадянам держава поставила нові будинки за свій рахунок.

   Першим поселенцем біля хутора  Озер з’явився  Прокіп Касяненько, а за ним приїхали Степан Зубенко, Захарко Коваленко, Іван Микитенко та багато інших.

   За три роки переселенці збудували 170 поселень. У степу виникло нове впорядковане село на 225 дворів. На його п’яти вулицях рівними рядами виструнчились чепурні будинки під шифером і черепицею.

  Сюди були перенесені з зони затоплення виробничі та господарські будівлі. Центром колгоспу стало нове село.

    В селі споруджено двоповерхову середню школу з паровим  опаленням, два магазини, відділення зв’язку, лікарню з поліклінічним відділенням, будинок вчителя, будинок сільради,  сільський будинок культури на 400 місць, прокладено водопровід з розбірними колонками на вулицях.

    У хатах колгоспників світиться електрика, говорить радіо. У сільській бібліотеці налічується 5830 шт. книг різної літератури. Біля кожного будинку колгоспники посадили фруктові сади.

    Колгосп ім.Жданова – велике міцне багатогалузеве господарство що об’єднувало 672 господарств колгоспників. Держава передала  артілі у безстрокове  користування тобто на вічно 5861 гектар землі. Машинний парк складався з 44 тракторів в 15 сильнім обчисленні, 17 різних комбайнів, 22 автомашини і великого числа різної техніки. 97% польових робіт виконується машинами.

 Механізовано трудомісткі процеси на фермах. В колгоспі є своя механічна та деревообробна майстерня, олійниця з вальцовим млином. Майже всі роботи виконує електрифікація.

   Вже тепер на різних сільськогосподарських ділянках працює понад 80 електромоторів.

  На захід від села Озера на південному схилі посаджено 118 га колгоспного саду. А на базі колишнього болота створено басейн зрошувальної системи для поливу 47 гектарів городу.

   На колгоспних  фермах стоїть 630 корів, а на свинофермах близько 2500 свиней.

    Колгоспникам  переселенцям тут живеться далеко краще ніж у старих селах і хуторах на пісках які навічно пішли на дно Кременчуцького моря. (Дані на 1966 рік).

    273 жителі Озер воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни, 184 з них полягли смертю хоробрих, 89 відзначені бойовими нагородами. Тут споруджено пам’ятник  5140 загиблим воїнам Червоної Армії.